Відеолекторій для учнів….і не тільки

 толерантність

 https://www.youtube.com/watch?v=VMJYIvF4sYs

 https://www.youtube.com/watch?v=brdDj_oWN_E

 https://www.youtube.com/watch?v=E-EW2DzswH8

 конфлікт

 https://www.youtube.com/watch?v=4glvPtG5s40

 https://www.youtube.com/watch?v=h8A8KdYjnhQ

 булінг

 https://www.youtube.com/watch?v=hW6M6Fk1wMk

 https://www.youtube.com/watch?v=_dluk4_Ofn4

Декілька  порад для учнів, їх батьків і звичайно педагогів.

 Ми живемо в інформаційному потоці, який зараз переповнений негативними новинами і прогнозами, пов`язаними з епідемією коронавірусу. Проте життя триває і вимагає від нас тверезої оцінки ситуації й адекватності. Як зберігати спокій і не піддаватися паніці розповідає психолог, травмотерапевт Катерина Габрієль.

 Ситуація, що охопила практично весь світ не може залишати осторонь майже нікого. ЗМІ часто підігрівають емоції людей та не завжди коректно подають інформацію щодо захворювання.

Хвилюватися — нормально

 Реакції, що ми бачимо зараз у суспільстві — дуже закономірні, адже коли є загроза життю, про яку застерігають у всьому світі — це не може не викликати реакцій. Такий психологічний тиск ніби “вмикає” наш рептилоїдний мозок (амигдаливидне тіло — ділянка головного мозку, що відповідає за реакцію на виживання) і організм людини переходить у стан “бий або втікай”.

Запасання продуктами, надмірна роздратованість, страх перед невідомим — це все наслідок проживання стресу та кризової ситуації. Відчувати страх та паніку в цій ситуації — нормально, оскільки це нормальна реакція на ненормальні події.

«Острівки безпеки»

Якщо ж взяти до уваги той факт, що ми не знаємо, коли точно закінчиться пандемія, то мусимо адаптуватися та вчимося зберігати спокій. Тому я пропоную декілька практик, котрі здатні повернути нас до власних “острівків безпеки”, що допоможуть пережити цю кризу.

 Кожен з нас має позитивний досвід, який зміг сформувати в кожного з нас так звані “острівки безпеки” — це ресурси, за допомогою яких ми здатні впоратись із досить складними ситуаціями. Як віднайти ці ресурси у собі? Спробуйте пригадати ті позитивні моменти, коли вам вдалось впоратись з труднощами. Спробуйте пригадати тих людей, котрі були поруч із вами та допомогли пережити стресс. Якщо їх зараз уявити поруч із вами, то щоб вони сказали вам? Як підтримали би вас?

Вправи для тренування спокою

Якщо ж у вашому житті трапилось так, що такого позитивного досвіду було недостатньо, то варто створювати нові острівки безпеки, будувати внутрішній “Стоунхендж” всередині самого себе саме тепер. Що ж можна робити? Формуйте свою “радість та задоволення” щодня, використовуючи дуже прості та доступні речі.

Дихання та м’язова релаксація

Глибоке дихання та усунення м’язевого напруження допомагають організму припинити виділяти гормон стресу та почати розслаблятися. Проста вправа на кшталт “Глибокий вдих (рахуйте: 1-2-3), затримка дихання\напруження м’язів (1-2-3), глибокий видих (1-2-3), не дихаємо\розслабляємось (1-2-3)”. Виконуйте цю вправу протягом декількох хвилин і ви помітите зміни свого емоційного стану.

Фокус на позитиві

Наш мозок, з одного боку, — геніальна машина, а з іншого — дуже «лінива» система. Дуже-дуже. І якою інформацією ми будемо його наповнювати — так ми будемо себе почувати. Спробуйте використовувати “щоденник позитивних дій” — щовечора називайте собі (або в колі сім`ї за вечерею) 10 позитивних речей, з якими ви зустрілись протягом дня. Вони можуть бути мінімальними, але вони повинні бути (навіть смішний кіт, якого ви побачили по дорозі у магазин — теж буде позитивною подією). Тобто ми вчимо мозок думати позитивно та фокусуватись на доброму.

Достатній сон

Добрий сон ще ніколи нікому не завадив. Намагайтесь лягати спати рано та уникайте дивитися на екрани (телевізор, телефони, ноутбуки) перед сном.

Свіже повітря

 Гуляйте, пийте каву\чай на вулиці. Оберіть для себе “персональний затишок”, де ви б змогли спокійно, протягом 15 хвилин попити каву та не думати ні про що.

 Ритуали

 Дотримуйтесь ритуалів та важливих для вас моментів. Вранішня кава, молитва, розмови із подругами по телефону — це все те, що здатне повернути нас до життя та сказати, самому собі: “Не все так погано!”

Ні ви, ні я — ніхто з нас не може контролювати те, що може далі підкинути нам життя. Але ми здатні справлятися із ситуаціями у здоровий спосіб, отримуючи досвід та віру у себе!

 І дуже хочу додати від себе. Будьте завжди на позитиві, посміхайтесь, думайте про щось гарне. Використовуйте цей час з користю для себе!

 Надія Горбенко ;)

Що таке "БУЛІНГ" та чому про нього треба знати всім батькам

Булінґ (від англ. bully – хуліган, задирака, грубіян, «to bully» — задиратися, знущатися) – тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки, щоб заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини.

 Образливі прізвиська, глузування, піддражнювання, підніжки, стусани з боку одного або групи учнів щодо однокласника чи однокласниці – це ознаки нездорових стосунків, які можуть призвести до цькування — регулярного, повторюваного день у день знущання. Регулярне та цілеспрямоване нанесення фізичної й душевної шкоди стало об’єктом уваги науковців і педагогів, починаючи з 70-х років минулого століття, й отримало спеціальну назву – булінґ.

 Прикметною ознакою булінґу є довготривале «відторгнення» дитини її соціальним оточенням.

Найчастіше булінґ відбувається в таких місцях, де контроль з боку дорослих менший або взагалі його нема. Це може бути шкільний двір, сходи, коридори, вбиральні, роздягальні, спортивні майданчики. У деяких випадках дитина може піддаватися знущанням і поза територією школи, кривдники можуть перестріти її на шляху до дому. Навіть удома жертву булінґу можуть продовжувати цькувати, надсилаючи образливі повідомлення на телефон або через соціальні мережі.

Людину, яку вибрали жертвою і яка не може постояти за себе, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами.

 НАЙПОШИРЕНІШИМИ ФОРМАМИ БУЛІНҐУ Є:

• словесні образи, глузування, обзивання, погрози;
• образливі жести або дії, наприклад, плювки;
• залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити;
• ігнорування, відмова від спілкування, виключення із гри, бойкот;
• вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви.
• фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження);
• приниження за допомогою мобільних телефонів та інтернету (СМС-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі у чатах і т.д.), поширення чуток і пліток.

 Види булінґу можна об’єднати у групи словесного (вербального), фізичного, соціального (емоційного) й електронного (кібербулінґ) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.

 70 % знущань відбуваються словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим і непокараним, однак образи безслідно не зникають для «об’єкта» приниження.

Фізичне насильство найбільш помітне, однак становить менше третини випадків булінґу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.).

Найскладніше зовні помітити соціальне знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого через ігнорування, ізоляцію, уникання, виключення.

Нині набирає обертів кібербулінґ. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету. Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях.

 Жертви булінґу переживають важкі емоції – почуття приниження і сором, страх, розпач і злість. Булінґ вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

• неадекватне сприймання себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;
• негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули у школі;
• неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;
• девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності

 Молодші школярі мають неодмінно звертатися по допомогу до дорослих — учителів і батьків. Допомога дорослих дуже потрібна і в будь -якому іншому віці, особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психічному здоров'ю.

Старші діти, підлітки можуть спробувати самостійно впоратись із деякими ситуаціями. Психологами було розроблено кілька порад для них.

Як впоратися з ситуацією самостійно

• Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, адже, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.
• Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.
• Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.
• Не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Що агресивніше ви реагуєте, то більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров'я ситуації.
• Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

 Батьки повинні звертати увагу на стан своєї дитини, її настрій. Цікавитись життям та проблемами. У випадку виявлення загроз,якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до психолога, до завуча або директора освітнього закладу.

Групи смерті в соціальних мережах. До уваги батьків

Поради батькам щодо запобігання суїцидам у підлітків

1. Поважайте дитину, цінуйте в ній особистість, зважайте на її думку, інтереси, потреби.
2. Коли скандал між вами і дитиною вже розгорівся, зумійте зупинитися, навіть якщо ви тисячу разів маєте рацію.
3. У стані афекту підліток є вкрай імпульсивним. Та агресія, яку він виявляв щодо вас, миттєво обернеться проти нього самого. Будь який гострий предмет, що потрапить під його руку, ліки у вашій аптечці, підвіконня у вашій квартирі – все стане реально небезпечним, загрозливим для його життя.
4. Не кричіть! Не розпускайтеся! Не ображайте дитину! Адже дитина дійсно може подумати,що ви її не любити. Вона буде в розпачі, а ви, глухий від власного галасу, її крику про допомогу не почуєте.
5. Вчасно намагайтесь помітити в дитині депресивний стан, завжди чесно кажіть їй про велику цінність життя.
6. Рятуйте дитину від самотності.
7. Розширюйте коло спілкування своєї дитини.
8. Довіряйте дитині, сприяйте виникненню відвертих розмов між вами.
9. Пам’ятайте , що в суїциді дитини майже завжди винен дорослий.
10. Своєчасно звертайтеся за консультацією до психолога, дзвоніть за телефоном довіри. 

 "Смертельні групи" можуть мати назву "Синий кит", "Разбуди меня в 4:20" , або "Тихий дом"

Щоб не допустити попадання дітей в такі групи, кіберполіция рекомендує:

 - перевіряти шкірні покрови дитини на наявність пошкоджень. В разі їх виявлення- з'ясувати обставини, при яких вони з'явилися. Особливу увагу звертати на пошкодження різного роду у формі кита;

 - перевіряти записи (аккаунти) дитини в соціальних мережах і групи, в які входить аккаунт. Перевіряти вміст спілкування в приватних чатах;

- обов'язково контролювати те, які фото- і відеофайли знаходяться в гаджетах дитини;

- встановлювати функцію "батьківський контроль" на всіх гаджетах дитини;

 - звертати увагу на круг спілкування дитини;

 - приділяти більшу увагу його психологічному стану.

       Якщо ви підозрюєте, що у вашої дитини депресія,

є тілесні пошкодження (порізи рук),

або вона є учасником однієї з груп «смерті»,

негайно звертайтесь за допомогою до психолога.